<< Главная страница

МенI зоря сIяла нинI вранцI



Категории Василь Стус ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал * * * Менi зоря сiяла нинi вранцi, устромлена в вiкно. I благодать — така ясна лягла менi на душу сумирену, що я збагнув нарештi: ота зоря — то тiльки скалок болю, що вiчнiстю протятий, мов огнем. Ота зоря — вiстунка твого шляху, хреста i долi, нiби вiчна мати, вивищена до неба (од землi на вiдстань справедливостi), прощає тобi хвилину розпачу, дає наснагу вiри, що далекий всесвiт почув твiй тьмяний клич, але озвався прихованим бажанням спiвчуття та iскрою високоï незгоди: бо жити — то не є долання меж, а навикання i само собою — наповнення. Лиш мати — вмiє жити, аби свiтитися, немов зоря.

Висновки Багато болю й страждань випало на долю поета. А найперше — за ту незгасаючу, безкомпромiсну любов до своєï батькiвщини, до рiдноï мови, за обстоювання справедливостi й людських прав. Тому й зоря йому — скалок болю. Вiн свiдомий того, що судилося йому в життi нести тяжкий хрест, тому прагне набратися сили й снаги, щоб виконати своє призначення.

Метки Менi зоря сiяла нинi вранцi, ВАСИЛЬ СТУС, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ПОСТШIСТДЕСЯТНИЦТВО, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
МенI зоря сIяла нинI вранцI


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация